ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КОМУНІКАЦІЯ» У ВІТЧИЗНЯНИХ ДИСЕРТАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ Interpretation of the term "communication"in domestic dissertations

Жодна культура не існує ізольовано. Комунікація і спілкування, які в російськомовній науковій літературі зазвичай не розглядаються як синоніми, є найважливішою частиною людського життя, а значить, і частиною культури. Підкреслюючи їх важливість, багато дослідників прирівнюють культуру до спілкування (комунікації). Найбільший американський фахівець з міжкультурної комунікації Едвард Холл стверджує, що культура – це комунікація, а комунікація – це культура. Виходячи з такого тлумачення, багато західних учених образно зображають культуру у вигляді айсберга, в основі якого лежать культурні цінності і норми, а його вершиною є індивідуальну поведінку людини, що базується на них і проявляється насамперед у спілкуванні з іншими людьми . Масову комунікацію можна розділити також, виходячи з каналу поширення інформації.

у науці зміст поняття “комунікація” тлумачать як

Отже, комунікація може відбутися як між людьми, так і між технічними системами, а спілкування – тільки між людьми, бо передбачає обмін думками, емоціями, почуттями, інформацією, налагодження контактів і організацію взаємодії. Політико-комунікативний процес реалізуватися за допомогою певних знакових систем, яких поділяють на вербальні (лат.verbalis – словесний) та невербальні (безсловесні). Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно та «про себе». Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знакових систем. Існує кілька таких систем, які використовуються в комунікативному процесі і відповідно до яких, можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні. Слід відразу зазначити, що всі ці підходити тісно пов’язані й доповнюють один одного. Їх суть полягає в тому, що комунікація це процес взаємодії між людьми, що виникає в процесі обміну інформацією.

На рівні масової суспільної свідомості помітна тенденція переорієнтації політики «демократизації», що було характерно наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття, на політику розвитку цінностей. В умовах бурхливого розвитку інформаційної сфери влада, її політичні структури й інститути суттєво змінюють способи використання нових комунікативних технологій. Державні структури дедалі ширше використовують технології PR-комунікацій, засоби політичної реклами, https://ucf.in.ua/en/archive/5f1ada5c4fd9e07e641bdcb3 інші методи комунікативного впливу для спілкування з суспільством, налагодження і підтримки контактів з політичними партнерами і опонентами. Соціологічні дослідження засвідчили, що 73% американських, 63% англійських і 80% японських керівників вважають, що недоліки комунікації є головною перепоною на шляху досягнення ефективності їх роботи. Ефективно працюючі керівники – це ті, які досягли успіхів у налагодженні комунікацій і самі є комунікативними.

4. Поняття і роль комунікації

Теорія МК, що йшла нога в ногу в розвинених капіталістичних країнах з прогресом засобів масової комунікації, а часто і випереджаючи його, (втім, і російські мислителі в своєму вільному польоті думки, нерідко передбачали досягнення чисто технічного порядку), не отримала в колишньому СРСР як або широкого поширення. Провідні, основні роботи або замовчувалися, (про перевидання російською мовою взагалі не могло бути мови), або критикувалися з позицій ленінського вчення про “двох культурах в буржуазній культурі”. А адже в цих працях, як виявилося, було чимало цінного, що довелося освоювати на власному досвіді.

Вона означає прагнення партнерів з комунікації висловити та зрозуміти емоційні переживання одне одного.
Досвід передових країн, як і власні історичні традиції, повинні бути детально проаналізовані і вивчені в Україні, де ще нема необхідного рівня залежності влади від населення, а розвиток системи зв’язків з громадськістю знаходиться поки що в зародковому стані.
Для прихильників цього підходу між словами в назві параграфа доречно помістити сполучення “чи “, а не “і”.
Протиріччя безпосередньо проявляється у тому, що участь у процесі глобалізації, а конкретно у побудові суспільства споживання, підміняється на обслуговування функціонування вже побудованого суспільства споживання країн Західної Європи та США.

Ці явища характерні для будь-якого “відкритого”, “громадянського” суспільства і усунення негативних наслідків можливо, як бачимо, лише зі збільшенням відкритості, гласності, демократизму. “Імперією образів”, міфів, нехай і не так гладко технічно відшліфованих, було до 90-х років і Центральне телебачення. Ця комплексність підходу до вивчення масових інформаційних процесів нерідко приводила і призводить до паралелізму використання основних понять і термінів, неоднозначності їх тлумачення різними дослідниками.

Комунікативний вплив, як результат обміну інформацією, можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію, і людина, яка сприймає інформацію, володіють єдиною або подібною системою знаків, чи ж говорять не символічною, а лінгвістичною мовою. У пункті 2.2.3 „Проблеми розвитку комунікаційних технологій в культурі України на сучасному етапі” окреслено стан, наявні проблеми та основні комунікаційні тенденції у галузі української культури, що намітилися з часу здобуття Україною незалежності. Як засвідчив аналіз нормативно-правових засад регулювання інформаційної діяльності та комунікаційних соціокультурних відносин, в Україні вже почали складатися правовідносини суб’єктів інформаційно-комунікаційної сфери. Почала реалізовуватися й нова типологія комунікаційних відносин у системі “влада – громадськість”. У пункті 2.2.2 „Теоретичні моделі комунікації в аксіологічних орієнтирах особистості українця” на основі аналізу ментальних структур особистості розкриваються модуси комунікативності, що на глибинному рівні детермінують ціннісну складову соціокультурного буття. Виявлені в українській культурі типові ментальні структури зіставляються з базовими характеристиками сучасного універсуму.

Усна у тому, що передача інформації здійснюється з допомогою вербальних чи невербальних способів (набагато більше значення часто набувають тон, міміка, жести, ніж стандартні слова). Як приклад усного кодування можна навести переклад повідомлення глухих людей. І тут звичайні слова кодуються спеціальними знаками, переданими адресату саме невербальним способом.

Безумовно, наявність зворотного зв’язку збільшує тривалість комунікації, ускладнює процес, але підвищує його ефективність, забезпечує впевненість у правильності інтерпретації концепції комунікації. На цьому ж етапі вибирається канал для передавання повідомлення. По-четверте, громіздкість структури комунікативного процесу й можливість перекручення інформаційного повідомлення на певному етапі його шляху до споживача.

Дивись також:

Адресатом називають особу, якій надсилають повідомлення. Повідомлення – це інформація, яка передає зміст. Кодом називають форму, за допомогою якої ідеї та цілі виражаються у вигляді повідомлення. Такий код може мати вербальні засоби, математичні символи, невербальні інструменти. Вербальні засоби – це мова, що ґрунтується на мовних системах.

Однак це не означає, що комунікація може здійснюватись лише у світі людей. Пропонуємо вам познайомитися з її різноманіттям. З позиції трансляції та розуміння сенсу інформації така схема, як адресант-повідомлення-адресат є асиметричною. Оскільки самого адресанта сенс повідомлення передує процесу шифрування (висловлюванню). Адже він має конкретну задумку, яку згодом втілює в систему знаків. Сенс сприйманого повідомлення адресата розкривається одночасно з розшифровкою. Адресант зможе оцінити точність розуміння адресатом суті інформації лише за умови зміни комунікативних ролей.

Науковий дискурс щодо понятійно-категоріального апарату політичних комунікацій триває та буде продовжуватись далі, поглиблюватись в процесі розвитку політичних систем. У науковій літературі немає однозначного вирішення питання функціях комунікації. Проте більшість зарубіжних та вітчизняних учених сходяться на думці, що процесу комунікації притаманні певні функції. Декодуючий пристрій (декодування) є видом перетворення повідомлення одержувачем. Це ж засоби і методи, що застосовуються при кодуванні, тільки в даному випадку вони використовуються у зворотному напрямку. В рамках одного процесу найчастіше їх буває кілька.

Лотмана, активного послідовника формальної школи 30-х років, розглядається як «деавтоматизована» що характерно для літературної мови на противагу повсякденному спілкуванню, що є автоматичним [5, c. Деякі дослідники підкреслюють драматургічну складову інтеракції. Хоффмана, люди самі створюють ситуації спілкування, що представляють собою якийсь ритуал, дійство, спектакль, де кожен виконує певну роль. Хоффман розглядає театр як аналогію повсякденному життю. — паралінгвістики – науки про процеси, які супроводжують мовну комунікацію, тобто про невербальні комунікації. Комунікація покликана виконувати й виконує низку різноманітних функцій у соціумі. Серед них однією з найважливіших і найдефіцитніших у сучасному суспільстві є функція переконання, якою ТМК безпосередньо пов’язана з риторикою.